Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!

Щороку в четверту суботу листопада українці у всьому світі вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Наймасштабнішим із них був голодомор 1932–1933 років.
Із огляду на цю трагічну подію , усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визначаючи необхідність відновлення історичної справедливості, з метою вшанування мільйонів співвітчизників, які стали жертвами штучних голодоморів в Україні , 24 листопада в Богданівській гімназії класними керівниками були проведені бесіди, а вчитель історії та правознавства Редько Тетяна Миколаївна провела урок-пам’яті «Зроніть сльозу, бо ми не мали сліз ».
Адже, із здобуттям незалежності Україна пройшла великий шлях у прийнятті та усвідомлення наслідків Голодоморів, розкриття архівів й дослідження цього питання відкрило правду про злодіяння радянської влади як для українців, так і для всього світу. Комуністична влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було. Навіть у власному діловому листуванні державні й партійні функціонери, описуючи опухання десятків і сотень тисяч сімей, не згадують голод, а лише «продовольчі труднощі».
У книгах реєстрації смертності на позначення смерті з голоду з’являються нові терміни, як, наприклад, «безбілковий набряк».
Голодомор приховували не лише від зовнішнього світу, а й від нащадків жертв. У 1933-му сільрадам наказано під час реєстрації смерті не вказувати причину. А в наступному році вийшла нова вказівка: книги РАЦС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати в спеціальні частини (там більшість із них знищили). Заборона на інформацію про голод діяла до 1987 року.
У результаті Голодомору 1932-1933 років, за різними оцінками, загинули від 3 до 7 млн осіб: щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини — близько тисячі, щотижня — близько 25 тисяч. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
Незважаючи на всі заборони та замовчування, українці завжди пам’ятали, як радянська влада голодом намагалась знищити українську націю. Минуло 90 років від початку Голодомору 1932-1933 років, але російська влада робить спроби знову знищити українську націю, в тому числі голодом. Наслідуючи Сталіна рф вивозить з окупованих територій фактично всі запаси зерна, продуктів харчування, знищує елеватори, зерносховища, агропромислові підприємства, поля й іншу інфраструктуру. Під час постійних обстрілів й захоплення міст люди фактично помирали від голоду не маючи можливість навіть вийти із своїх осель. Так само російська влада приховує свої дії, завдяки дезінформації та пропагандистським кампаніям вона викривлює реальність, намагаючись приховати свої звірства від власного народу та від міжнародного суспільства.
Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.
Трагічні події та злочини сьогодення доводять: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.
25 листопада о 16.00 долучіться до Загальнонаціональної хвилини мовчання. Згадайте про мільйони людських життів, які Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів. Закликаємо засвітити вогник у домівці як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.